Батько Українського правопису

З появою "Енеїди" Івана Котляревського настає етап створення українських граматик. У1805 році була написана, а 1818 року видана "Грамматика малороссийского наречия" Олексія Павловського. Її автор народився 1773 року у нашій Сосновці, яка тоді мала назву Шутівка. До 1789 р. він навчався у Київській академії, а 1793 — закінчив Петербурзьку учительську семінарію. Потім працював викладачем Ніжинського ліцею.

О. Павловський першим звернув увагу на багатство української мови, обґрунтував переваги фонетичного правопису. Його підтримали Квітка-Основ’яненко, Гулак-Артемовський, П. Куліш, видавці "Русалки Дністрової". Вагомості граматиці надавало й те, що автор порівняв фонетичні й граматичні особливості української та російської мов, додавши ще й словник з понад 1100 українськими словами, прислів’ями та приказками, зразками творів вітчизняної літератури. Чотири роки по тому вийшло й "Прибавление к грамматике малороссийского наречия". Воно відіграло важливу роль у розумінні українського правопису, зокрема, фонетичного принципу, який з 50 років XIX ст. остаточно закріпився на письмі.

Доробок Олексія Павловського включає також низку наукових статей, од, оповідань ("Королівство, поезія дух поета", "Чудо" з чудес" та ін.). А 1826 року було укладено "Словарь малороссийского наречия".

Час осмислити творчу спадщину видатних науковців, які зробили помітний внесок у духовну скарбницю нашого народу, в т. ч. й Олексія Павловича Павловського, якого справедливо називають батьком українського правопису.